Якухно І.І., завідувач  кафедри
суспільно-гуманітарних дисциплін,
кандидат історичних наук, доцент

В статті на основі  аналізу наукових джерел, практичного досвіду роботи в системі післядипломної освіти розкривається сутність, зміст і особливості педагогічної праці, формування духовного світу, морального обличчя педагога, гуманіста за своєю особистісно-професійною сутністю.

Ключові слова: етика, мораль, гуманізм, дескриптивний, моральний розвиток, морально-етичні, нормативні вимоги, прогноз, модель,  принципи, функції етичного виховання.   

Педагогічна етика – це наука про сутність, закономірності розвитку і зміст моральних вимог, що породжуються специфічними особливостями педагогічної праці та її суспільним значенням.

Проблемами  педагогічної етики займалися протягом багатьох століть філософи, психологи, педагоги. Вагомий внесок в наукову розробку проблеми педагогічної етики внесли давньогрецькі філософи: Демокрит, Платон, Аристотель. Їх етичні ідеї розроблялися вітчизняними педагогами: Г.С. Сковородою, Т.Г.  Шевченком, Н.І. Пироговим, К.Д. Ушинським,             Б.Г. Грінченком, П.А. Грабовським та іншими українськими просвітителями і педагогами. В XX столітті педагогічна етика отримала подальший розвиток в працях А.С. Макаренка, В.А. Сухомлинського, В.Ф. Шаталова,  І.Д. Беха. Дослідники різних періодів розвитку педагогічної етики приходять до загального висновку – вчитель високої кваліфікації – гуманіст за своєю особистісно-професійною сутністю.

Практика ро­боти школи показує, що якість навчання і виховання учнів у значній мірі визначається морально-психологічною атмосферою навчально-виховного процесу, стилем поведінки і рівнем розвитку моральної культури його учасників. У педагогічній справі роль моральності особливо велика, бо тут сама мораль виконує педагогічні функції: вчитель у значній мірі формує духовний світ і, отже, моральне обличчя молоді.

Підхід педагогічної етики до дослідження морального виховання виступає своєрідним синтезом етичних і педагогічних ме­тодів пізнання. Причому істотне значення в обґрунтуванні і ро­звитку теоретико-методологічних принципів педагогічної етики має соціологія і психологія. Педагогічна етика, таким чином, інтегрує на основі етичної теорії педагогіку морального вихован­ня, психологію і соціологію особи. Педагогічна етика – це проблем­на теорія, методологія, методика і практика з прикладним значен­ням щодо загальної теорії етики і педагогіки; а щодо практики морального виховання  її  можна  розглядати  як  теоретичну  дисцип­ліну,  яка  досліджує фактори, структуру і механізм у системі мо­рального виховання і яка розробляє прогнози і моделі її опти­мального функціонування та управління.

Педагогічну етику можна розглядати у двох ракурсах: теоретико-методологічному і методико-практичному; перший пов’яза­ний із побудовою ефективної системи знань і методів дослідження, другий – з конструюванням ефективної системи морального виховання.

Основні завдання теоретико-методологічного аналізу: 1) визначення статусу педагогічної етики, її параметрів і специ­фічного характеру на основі процесів диференціації й інтеграції наук; 2) обґрунтування методів інших наук, близьких до проблема­тики морального виховання; 3) фіксування предмету дослідження педагогічної етики і побудова структури її знань; 4) уточнення апарату понять цієї дисципліни і її специфічних методів дослідження; 5) аналіз способів (засобів) накопичення та узагальнення знань і принципів трансформування дескриптивної інформації про виховний процес у прескриптивну інформацію (у відповідні вимоги і приписи для наукового управління).

Основні методико-практичні завдання досліджень у сфері педагогічної етики обґрунтовують і включають: 1) основні структурні ланки і механізми у системі модального виховання; 2) оп­тимальну організаційну й інформаційну систему виховного проце­су; 3) ефективну нормативну і оціночну систему педагогічної ді­яльності; 4) моделі соціальних ситуацій морального розвитку особи; 5) моральні характеристики людини і шляхи їх формування; 6) моральні вимоги до педагогічного працівника.

У двох аспектах розгляду педагогічна етика виконує триєдину функцію в організації та управлінні виховним процесом:   1) накопичує інформацію для опису власного об’єкта дослідження; 2) оцінює і пояснює стан, тенденції, закономірності і механіз­ми виховного процесу; 3) розробляє прогнози, моделі і рекоменда­ції для функціонування й управління системою морального виховання. Іншими словами, вона включає не тільки констатуючі, але і конструюючі знання, які сприяють виконанню її творчо-перетворюючої ролі. Використовуючи досвід педагогіки, пси психології, соціо­логії та інших наук, педагогічна етика розробляє конкретний нау­ковий підхід дослідження моральної поведінки. Специфічне значен­ня тут має дослідження моральної міри актів поведінки особи, тобто необхідне співвідношення дії, мотиву і наслідків.

Педагогічна етика може ефективно виконувати функцію ре­гулятора поведінки тільки у тому випадку, коли система її вимог володіє внутрішньою узгодженістю, коли принципи, загальні і част­кові норми, правила і звичаї складають єдине ціле, а система її вимог адекватно відображає потреби суспільства і педагогіч­ного процесу.

Система вимог педагогічної етики відображає динаміку су­спільного життя і розвитку всієї системи навчання і виховання, і, в міру ускладнення педагогічної праці, збагачується новими нормами. Вона є вираженням професійного обов’язку вчителя, йо­го моральних обов’язків перед своєю справою. Цю  систему  вимог  учитель приймає добровільно, оскільки він сам вибирає свою професію. Вірність вимогам педагогічної етики – справа честі і совісті вчителя, мірило його суспільної цінності і поваги, показник його реальної гідності як педагога, основа для самоповаги і самоутвердження особистості. Коли мораль вчителя у процесі праці узгоджується з вимогами гуманізму, вона виступає також вираженням справедливості і добра.

Педагогічна діяльність вчителя психологічно  пов’язана з умінням правиль­но розв’язувати питання, де збігаються традиційна поведінка з принципами сучасної моральності. Відомо, що відмежування тради­ційного, застарілого від сучасного (за­гальнолюдських цінностей) вимагає високого рівня розвитку мо­ральності самого педагога.

Специфіка діяльності вчителя полягає також у тому, що мо­ральні проблеми не виступають у чистому вигляді, вони є похід­ними інших важливих для людини і суспільства проблем, з якими моральність може вступати в суперечність. Вся складність в роз­в’язанні морального питання вимагає від вчителя вміння глибоко аналізувати вчинки і явища, вміння порівнювати їх з вимогами громадської думки і своєю совістю.

Бути на належній моральній висоті вчителю  психологічно важко ще й то­му, що він працює з молоддю – людьми, які за досвідом і знання­ми стоять на багато нижче від нього, і які часто не спроможні відрізнити позитивне від негативного, і саме в цьому небезпека неправильної, необ’єктивної оцінки поведінки і діяльності вчи­теля з боку учнів. Так, лібералізм в оцінці знань учнів, легко­важне ставлення до своєї роботи діти можуть сприймати як доб­рість вчителя. І, навпаки, суворість в оцінці знань, принципо­вість і вимогливість – як причіпки і нелюбов до них. Труднощів у моральному житті, що пов’язані з особливостями вчительської праці, багато, їх складність потребує від вчителя щоразу непов­торного і самостійного рішення, без шаблонів і готових рецептів. Саме тут вчителеві потрібні і досвід, і знання принципів мораль­ності, і велика зацікавленість у результатах педагогічної праці.

Крім об’єктивних труднощів, є й суб’єктивні. Це упереджене ставлення до вчителя з боку адміністрації, громадських ор­ганізацій, що виявляється в неповазі до нього і створення йому незадовільних умов роботи. Це, в свою чергу, психологічно може викликати неза­доволення у вчителя, розчарування в людях і негативно позначи­тись на формуванні в педагога гуманістичних рис характеру. Труднощів і перешкод, що заважають вчителеві бути на належній мораль­ній висоті, багато. Щоб подолати їх, вчитель повинен мати достат­ню теоретичну і практичну підготовку з основ етичного виховання.

У своїй діяльності вчитель психологічно повинен враховувати наступне:
Учитель повинен прагнути стати позитивним прикладом для своїх учнів
Учитель не повинен займатися антикультурною, аморальною , неправомірною діяльністю. Учитель  ціниться  своєю репутацією.

Учитель повинен бути вимогливий до себе, прагнути до самовдосконалення.
Учитель не повинен психологічно втрачати почуття міри і самовладання.
Вчитель дотримується правила мови , культуру своєї промови , не допускає використання   лайок,   грубих  і  образливих  фраз.
Вчитель є чесною людиною , яка дотримується законодавства . З професійною етикою вчителя не поєднуються  одержання чи дачі хабара.

Взаємини вчителя з батьками учнів . Вчителі повинні шанобливо і доброзичливо спілкуватися з батьками учнів. Учитель консультує батьків з питань освіти учнів. Учитель не розголошує висловлену дітьми думку про своїх батьків або думку батьків про дітей. Відносини вчителів з батьками не повинні впливати на оцінку особистості і досягнень дітей. На відносини вчителів з учнями та на їх оцінку не повинна впливати підтримка, що надається їх батьками  освітній  установі.
Учитель повинен дбайливо й обґрунтовано витрачати матеріальні та інші ресурси. Він не повинен використовувати майно школи чи іншого виховного закладу, а також свій робочий час для особистих потреб.

Висновок

Педагогічна етика займає значне місце серед професійного етикету. Процес формування особистості пов’язаний з усуненням складних суперечностей , що породжують численні конфлікти, тому в ході цього процесу виникає об’єктивна необхідність регулювати взаємовідносини та учасників педагогічної діяльності. Так виникають вимоги педагогічної моралі, частина яких адресована від імені товариства вчителю, а частина — від імені вчительства суспільству, учнівському колективу та батьківської громадськості. Педагогічна етика ставить перед собою багато важливих завдань, які впливають на формування особистості учнів, закладають основи порядності та життєвості. Вчитель має ставити до себе особливі вимоги і з великою самокритикою ставитись до себе. Базовою психологічною вимогою педагога є його поведінка яка має бути прикладом для наслідування.

Список рекомендованої літератури

Писаренко В.И., Писаренко И.Я. Педагогическая этика. – Минск, 1977.  210 с.
Чарльз Тейлор.  Етика  автентичності. – Львів. //Секулярний вік 2015.
Чернокозов И.И. Профессиональная этика учителя. – К., 1988.  340 с.
Якухно І.І.  Теоретико-методичні основи інноваційного розвитку післядипломної педагогічної освіти регіону. //Полісся. – Ж .2014. 537 с.
В.А. Малахов  Етика. – К.: Либідь, 2000
Християнська етика і педагогіка: статті та уроки. – Острог, 2001
Християнська етика  // Методичний посібник // Львів.  1997
Ващенко Г. Виховання волі і характеру. – К.: Школяр, 1999. – 385 с.